Про особисті відкриття - Запрутські Ґоргани

Багато років тому викладач з картографії повів нас в Гаджину через Костричу. Стартували ми з Кривопільського перевалу, і от коли піднялися на перший горбок, на якому стоїть ретранслятор, викладач просвітив нас про гірські хребти і вершини, які були далеко навпроти - Покутсько-Буковинські Карпати, або як їх ще називають - Запрутські Ґоргани. Такі назви як Рокита Велика і Мала, Лисина Космацька, Грегіт, Ротило, Біла Кобила, були для мене тоді як якась мантра, яку важко осягнути і знайти її витоки. Таке сприйняття тої частини Карпат тривало ще деякий час, доки ми не зібралися туди на велосипедах, ось тут. Планували тоді через хребет Ліснів горами потрапити на Кривопільський перевал. В результаті, спромоглись тільки на Ліснів, далі обрали неправильну дорогу і спустились в Татарів. Спроба була не вдалою. Ще через деякий час, знову ж таки велосипедом, я таки потрапив на Рокиту. Але всі інші вище згадані вершини залишались для мене Терра Інкогнітою(: Хоча, ні, на одній якось таки довелось побувати
Коли наближаються вихідні, проблема вибору куди поїхати завжди актуальна. Але цього разу напрямок обрався досить швидко і без вагань - отже вирушаємо досліджувати Покутсько-Буковинські Карпати, або Запрутські Ґоргани.
Нитка маршруту - с. Микуличин - г. Костел - г. Рокита Мала - г. Рокита Велика - г. Маковиця -  г. Штеришора - г.Лисина Космацька - г. Ротило - г. Гордя - пер. Ріжі - Ворохта
Трек маршруту можна скачувати. Для ти, кому зручніше GPSies - трек

1.

2. Стартували ми з Микуличина, піднімаючись по правому березі притоки Прута, Прутця Чемегівського.


3. Напрямок тримали на гору Костел, про яку чув багато розповідей, але ніколи там не був.


4. Підйом на гору одноманітний, стежка проходить через афинники. Цікаві ландшафти починаються вже на самій вершині.


5. Вже за декілька метрів до вершини гори Костел з"являються валуни з пісковику,  а потім і суцільна скеля.


6. Північний сторона  обривається прямовисною високою стіною.


7. З висоти гори з"являється відчуття польоту


8. На вершині


9. Оскільки в нас було багато часу, ми насолоджувались довго тими краєвидами


10. Без страховки трохи страшно(:


11. Уляна підшукувала потенційні болдерінги


12. Ось так виглядає Костел з відстані. Насолодившись краєвидами з скельної вершини, йдемо далі.


13. Приємний годинний перехід і ми на вершині гори Рокита Велика.


14.В горах буяє зеленню весна


15. Вигляд з вершини - справа - г. Костел, попереду Чорногора і Свидовець


16. Минаємо вершину Рокити Малої і бачимо перед собою  отаке шось. Як виявилось пізніше це службово-побутовий комплекс Микуличинського нафтового родовища. З цього моменту шлях став не дуже цікавим в плані природних краєвидів, приблизно 7км потрібно йти по добре катаній дорозі з промисловими нафтовидобувними об"єктами, що також не менш цікаво для мене.(:


17. Компресорна станція звідки закачують газ в нафтові свердловини, який виштовхує нафту назовні. Така методика називається газліфт.


18. Свердловини


19. Зустріли на дорозі мешканку тамтешніх просторів. Уляна вчасно подивилась під ноги - гадюка обрала місце для прогрівання на сонці посеред дороги.


20. Весь отой промисловий відтинок нашого шляху завершився таким от закутком, де пропадає, гниє, розкладається купа бурового обладнання, принаймні так воно виглядає. Окрім наявних свердловин, бачили ще і бурову, тобто бурять нову, тому можливо це все і використовується, хоча я сумніваюсь.


21. Пройшли ще кількасот метрів від гостинних, але п"яних нафтовиків, і шумних їхніх собачок, піднялися на полонину, яка на карті підписана як урочище Велике Пригодище, хоча пригод надзвичайних вона нам не подарувала((:, і розбили табір, підсумовуючи, що пройшли вже 20 км. Місце гарне і є вода. До речі про воду, з водою на маршруті трохи проблематично, оскільки весь шлях пролягає хребтами - ми наповнили свою тару водою ще на окраїнах Микуличина, а наступна придатна для пиття вода була вже власне на стоянці. При великому бажанні напитися, можна звернутися о нафтовиків, або спускатися трохи нижче і шукати струмок\джерело.


22. Наступного дня знову вперед(: На маршруті часто зустрічаються хрести. Ось цей мабуть позначає вершину гори Маковиця. Було також декілька не на вершинах, думаю, то для позначення меж полонин. Потім ми ще щасто зустрічали каплички досить оригінальні.
Отже г. Маковиця, зліва відкривається панорама на с. Космач. Також трохи нижче (див. точку на треку) є вода.


23. Спустилися з вершини, і ось ще один хрест і капличка. Прибудова ліворуч схожа на альтанку. Тут також є вода.


24. Ще одна не звична споруда. Виглядає як альтанка, але..


25. а це невеличкий притулок, Аляска перевірила((: Думаю то для лісорубів зроблено. Звичайно, шо там брудно і купа сміття((:


26. Через деякий час, підкріпившись хлібом з ковбасов і майонезом, почали підйом на одну з запланованих вершин - Лисина Космацька. Підйом стрімкий, і не надто простий, особливо після кубаси. Але йшлось легко. Десь на середині підйому дощ, який нагадував про себе декількома краплями, перетворився на справжні дощ. На саму вершину збігали без рюкзаків під акомпанемент не зовсім зливи(: Лисини ми так там і не побачили, хіба що зовсім невеличку, з якої нічого не видно((: Проте побачив древній дерев"яний триангулятор.


27. Поки вернулись до рюкзаків дощ вже перестав, залишивши в наш одяг трохи мокрим, а подальше пересування стежкою з звуками - оо, ой блін, аааа, коли вода з гілок потрапляла за комір((: Пройшли ми ще кількасот метрів і натрапили на дуже симпатичну безіменну вершину  (на карті це місце відзначене позначкою каплички - так і є, вона там є((: ). Стежка від і до цієї вершини промаркована жовтим маркером.


28. Ось і капличка на вершині. Сама вершина виглядає вражаюче - скельна брила з прямовисними стінками на три сторони. Якк виявилось пізніше, це своєрідна фішка вершин Запрутських Ґорган(:


29. Ще декілька слів про каплички, точніше їхнє наповнення і вигляд. Висота їхня близько метра, в них немає дверцят, проте є віконечко, закриваються щільно, так що вода туди не потрапляє. Всередині знаходяться культові предмети - образки, статуетки святих, біблія, гроші, молитовники, свічки, сірники (до речі, можливо комусь останні предмети можуть стати в нагоді, в разі не передбачуваних обставин). Раніше ніколи не бачив таких капличок, а  в тому районі їх там є багато.


30. Спустилися ми з того хребта чудовою, мальовничою, старою (я так розумію, австрійською) стежкою на полонину, яка на карті підписана як Пирчул. Там колиба, біля колиби люди, як виявилось космацький газда піднявся на полонину літувати. Поправив мене шо то полонина Пожератул (проходили одноіменну вершину, назва шикарна!), а полонина Пирчул наступна, ось ця, що на фото (треба певно карти поправляти) і запрошував на підисіть самогонки, яка "зварена тутка, на Пожератулі"  і на смачну вечерю. Оскільки нам ше тре було йти, змушені були відмовитись від такої спокуси((: Дійшли до наступної полонини, а там сімейство ґазди худобу жене. Почався дощ, сильний. Знайшли притулок в хібарі для робітників, які дачу будують(:


31. А ось і сама дача і хибара позаду. Питалися двох хлопців, які там працюють що то за споруда, спочатку морозились, а потім сказали що то дача. Чия вона - не казали. Думаю, що це якогось можновладця з Космача, але це тільки здогадки.


32. Дощ вгамувався і ми рушили далі. Пройшли поблизу вершини гори з гарною назвою Версалем, і спустились на мальовничу полонину, де і вирішили таборитися. Ближче до вечора насолоджувалися ось такими краєвидами. Ще один день закінчився. ЖПС показав, що ми пройшли 18 км. Мокрі і холодні, нагодували Аляску, себе і полягали спати.


33. Ранок був досить прохолодний, трава вкрилась інеєм, а в повітрі відчувався морозець. Встали раніше, щоб встигнути збігати на вершину гори Ротило (яка зовсім поруч) і спуститися у Ворохту на поїзд. Отож наминали вівсянку і дивились на ранкову Чорногору.


34. Вчора ми цього всього не бачили, а сьогодні нам відкрились всі гори


35. Шафрани робили ранкові процедури, вмиваючись росою і загортаючись в сонячне проміння


36. Зачаровує


37. Ще хвилин і ми на вершині гори Ротило - аж роти повідкривали!!


38.


39. Я не міг перестати натискати на кнопку(:


40. Повний розмір


41. Гірський океан.


42. Година пройшла непомітно. Прийшов час повертатися. Ось так виглядає вершина г. Ротило зі сторони стежки.


43. Шляхів повернення було декілька, але найоптимальнішим для нас був повернутися на полонину Пирчул (там де дача будується) і звідти старою австрійською дорогою (місцями навіть збережені фрагменти кам"яної кладки, думаю це був шлях з Космача у Ворохту) дійти до перевалу Ріжі і звідти у Ворохту.


44. Кажемо па-па Чорногорі

45. Кажемо па-па дачі, тре буде сюди якось прийти покулідувати(:


46. Кажемо па-па горам.


47. Спускаємось надзвичайно мальовничим райштоком, який траверсує вершину гори Гордя (обов"язково треба буде на неї піднятися)


48. Стежка нас вивела ось на такий недобудований автобан. Дорога такого ж типу, як та, що сполучає Манявський скит і Манявський водоспад, про що йшлось тут. Можливо це відновлюють сполучення між Ворохтою і Космачем через гори?


49. Дійшли ми тою дорогою до перевалу Ріжі і далі рухались знову чудовою зеленою гірською доріжкою. Автобан поверну в бік траси Ворохта - Верховина


50. Три дні пролетіли моментом, і от ми вже знову в цивілізації...


51. Похід завершено, але ми впевнені точно, що приїдемо ще не один раз туди, бо там прекрасно.

Якщо у Вас виникли якісь питання по маршруту - питайте - радий буду відповісти!

P.S. Фотографій багато, тому для зацікавлених ось це посилання (:

P.P.S. А також не забувайте, що мандруючи з ГориНаші - похід в гори перетвориться для Вас на одне задоволення!