Велосипедом з Микуличина в Делятин через Космач

Зовсім недавно розповідав вам про нашу з Уляною експедицію по Запрутських Горганах. Три дні ходили ми тими горами і мене ніяк не покидала думка, що треба сюди приїхати на велосипеді, оскільки дороги і стежки там повністю придатні для пересування цим видом транспорту.
Час близиться до вихідних, плануємо пройтись пішки знову кудись в цікаві місця, але дивимось прогноз погоди, а там вимальовують дощі, не сильні, але дощі. Поїздка поки відкладається, бо ходити по мокрому якось не дуже хочеться. Обдумуємо з Джоном () одноденну поїзду на роверах, бо все ж таки - їздити по мокрому, то не ходити(((: Сходимось на тому, що треба їхати з Микуличина в район Ротила і Грегота, тобто в серце Запрутських горган. Виїзд запланували на п"ятницю, в прогнозі намальований дощ, але не сильний, домовились на 3:10 на пероні. Кажуть наші поїзди переважно запізнюються з прибуттям або з відправленням. Тієї ночі по поїзду можна було звіряти годинник. Ми упустили такий факт, що графік поїздів на літо змінюється і, тому, коли я увійшов на вокзал в 3:08 і на разслабоні пройшов на перон, то був дуже здивований почувши оголошення шо поїзд Івано-Франківськ - Рахів відправляється і в цей момент двері поїзда перед якими стояв Женя зачинилися, поїзд почав рухатись. Сідаємо на своїх педальних коників і тиснемо по перону, намагаємося догнати голову дизеля, там машиністи, може нас побачать і зупинять раховаза. Догнали, перегнали, помахали руками, поблимали ліхтарями, нас побачили, але не відреагували. Мені навіть тоді здалося шо я помітив лукаву посмішку на обличчі одного з машиністів, мовляв, ха-ха - треба розклад дивитися і вчасно приходити.. Блін, шо робити? моментом вирішуємо їхати далі за потягом до станції Бистриця, може вдасться перехопити його там. Женемо по сонній платформі шо є сил. Перегнали потяг. Але перон закінчився і почалися рейки, шпали, коротче в поїзда явна перевага. Але печемо далі, не здаємося. Ще якась мить і ми вже за кількасот метрів від станції, але чуємо і бачимо шо поїзд уже сказав ту-ту і поїхав далі.. журбинка, розчаровані, на додачу Женя ще й стукнувся коліном і рукою - не встигнув відчепити контакт і завалився. Неквапливо повертаємось в нічне місто, міркуємо шо робити. Було декілька ідей, наприклад йти на автобус на Гуту, або на ранковий раховоз, але зрештою розїжджаємося по хатах, вирішуємо їхати в суботу нічним, з поправкою на розклад поїзда ( він тепер відправляється в 3:08).

В кінці розповіді вас очікуватиме трек маршруту, кому не терпиться вже його побачити можете скролити(((:

1.Забігаючи, чи то заїжджаючи на перед((: десь в горах на полонині ((: перед нами г. Товстий, за нею Горді-Доброкіївська.

2. І так, в суботу ми все ж таки сіли на раховоз, прогноз і далі казав шо в горах можливі дощі. Приїхали в Микуличин, по асфальту доїхали до автостанції, де повернули на жовтий маршрут до гори Ягідна. Підйом гарний, поступовий набір висоти, хоча деколи і доводилось йти, а не їхати. Подекуди є болото - дощі недавно сильні падали. Видимість не дуже хороша (на фотці видно), туман, і якісь підозрілі хмари.


3. г. Ягідну можна траверснути, але йдемо через вершину.


4. Підйом досить крутий, тому йдемо пішки. Тішить те, що розпогоджується.


5. На вершині на нас накидається мільйон мух, але вітер по-трохи їх проганяє, так само як і чорні страшні хмари - часом з"являється сонце.


6. якісь не зрозумілі пози, назвали фотка в стилі КУ


7. Підкріпилися бананами, ше трохи подивились довкола і тиснемо вниз. Трава мокра, але нові покришки тримають шо треба! Стараюсь не гальмувати - кайфф!


8. Непомітно долаємо г. Ліснів, г. Куніклива (цікава назва, нє?). Дорога різновидна - верх-вниз, трохи болота, троха сухо, майже все їдеться - одним словом дуже гарно. Єдине шо - дуже багато мух, коли проїжджаєш повз чергову овечу какашку, спочатку бачиш як вона шевелиться, бо кількість мух на ній перевищує десяток на 1 см квадратний, а потім чуєш гул (какашок багато), ніби якийсь самольот летить. Але нас вони не чіпали, оскільки були сильно зайняті.


9. На шляху трапляються колиби. Зустріли тут теличку, в якої ми викликали велике зацікавлення, але ближче знайомитись вона не бажала.


10. Дежавю. 4 роки тому блукав тут вперше , от і пригадав це місце і кадр зроблений тут(:


11. Котимося далі, дорога дуже приємна, дещо мокра, але як без болота((:


12. Навколо чудові краєвиди, і погодка стала чудовою.


13. Велоселфі(((: позаду Хом"як з Синяком, а також Джон.


14. г. Горді-Доброкіївська. Зробив оцю хватаграфію і почав педалювати, допедалював аж до вершини(: Біля вершини зустріли туристів, подумав тоді як добре, що ми на велосипедах((:


15. З вершини відкривається вид на гору Гордя (обов"язково треба туди сходити). А в низу біліє капличка, біля якої відомий камінь з надписом (фоток того каменя багато в неті, я не фоткав його). кому лінь шукати то ось зафоткав.(: Так ось, ми спустились туди, бо саме там мали заїхати на стару австрійську дорогу викладену камінням, яку я відкрив для себе в пішій мандрівці.
Направо від каплички дорога веде до Ворохти, наліво - до Космача. Ідемо наліво. В деяких місцях дорога збереглась відмінно, і на велосипеді їхати дуже кайфово, але в багатьох місцях важкі машини сильно розбили її, шо дуже прикро. Дорогу можна би було відновити, і це був би чудовий шлях, який би сполучав Космач і Ворохту.


16. Вид з вершини. Проїхали 20 з копійками кілометрів. Висота набрана, скоро має початися спуск.


17. Досить швидко доїхали до полонини Мунчелик, після якої починається довгоочікуваний спуск!


18. Насолоджувались краєвидами.


19. Люблю фоткати свій руверик


20. Там дуууже гарно!


21. І ось почався довгоочікуваний спуск по старій австрійській дорозі.. Коли почали рухатись серпантинами вниз, то зрозуміли шо від старої дороги залишилися хіба шо спогади і все - дорога дуже розбита, без болота, проте в величезними і не дуже каменюками. Женя на якомусь з стрьомних місць не встиг відчепити ногу і завалився на коліно. Троха забив його. Потім вже їхав повільно і дуже акуратно.


22. Ось так виглядала наша дорога наступні 10 км, місцями було трохи краще, місцями трохи гірше. В мене були двоякі відчуття - з одного боку я був троха розчарований, що немає гарного накатистого спуску, на якому би роздувало щоки від вітру швидкості, а з іншого - ця дорога мені дуже подобалась, оскільки постійно треба було їхати технічно, не мож було розслабитись ні на трохи, пробував вже навіть без гальм злітати, стрибати - ну кайфував трохи. Але постійно в голові була думка - підвіс би зараз мати - уххх, дав би жару - юнацький максималізм, але підвіс би дійсно тут був доречний. Боявся шоб мій хардРОК не здав позиції своєї хардовості перед рок((: Додав мені цей спуск неабиякого досвіду! (може, хтось захоче спонсорнути мені підвіс, га?(((:)


23. А Женю, той спуск трохи таки напряг, хоча, в дечому і йому сподобався той хаос(:


24. Одного разу я спускався по дх трасі, так от це шось подібне було, дерев правда бракувало. ну і все ж таки, мабуть легше тут було((: на фотці дорога виглядає не дуєе крутою, але насправді кут там нормальний і каміння.


25. Женя не хотів добивати коліно, чи травмувати інше, тому був стриманішим


26. Деколи дорога зникала, чи то перетворювалась в річку(:


27. Під кінець, той роскалбас трохи вже надоїв, вимучив. І, о чудо! ми в Космачі. Ровери скриплять, все мастило щезло, велосипеди в болоті. Трохи помили наших коників, себе і поїхали в село з думкою знайти десь масло. Таки знайшли, змастились, і в"йо на Яблунів, а звідти на Делятин.


28. Піднялися дуже класною асфальтною дорогою на Космацький перевал.


29. Десь з тієї сторони ми приїхали


30. Вид на Космач. Піся цього був бонус у вигляді 10-ти кілометрового спуску по суперовій асфальтовій дорозі. Швидкість, шум у вухах від вітру і тд - кайффффффф. Доїхали до Яблунева. Повернули на Делятин. Дорога не погана, асфальт з ямами, але їхалось якось важко. Не великий підйом добивав. Асфальт розтопився на сонці і колеса втоплювались в нього - крутити було важко. Деякі підйоми йшли пішки. По годиннику ніби встигали на поїзд в Делятині. Останні кілометри до делятина - то була ціла медитація - їхалося важко, а треба було швидко, бо час дуже піджимав. Витискав з себе вже все шо міг. Заїхали в Делятин - до вокзалу далеко? - Та десь два км. А в нас 7 хв. Центр Делятина. Де поворот на вокзал? - ОО, та вам треба на гору (!!!) піднятись біля костелу і там поворот. Слова на гору мене добили, але їдемо. Поворот, їдемо, ше трохи, час закінчився, сподіваємось поїзд запізниться (ну це ж нормально для раховоза). чую характерний звук коліс по рейсам, всьо - наш експрес поїхав..!! Передсвідчуємся ше в бабулі, каже шо так, франкіувский поїхав - капєц, і шо дєлать, сил їхати до франика немає. Їдемо в центр до автостанції, я як вижатий лимон. Купляю натс і пиво, вживаю, ніби попускає. Женя пробує домовитись з ваділами - не виходить. Каже шо буде крутити до франика, не відразу але погоджуюсь їхати з ним (не уявляю як би ми долали той підйом). Купляю воду, заливаю в гідратор. Їде великий автобус, пише Івано-Франківськ. Зупиняється. Біжу питаю водія, каже шо бере -УРАААА. Сіли в автобус і мене накрило якимось коматозом, чи то шо я не спав цілу ніч, чи то шо замаханий, чи то шо пива випив - мабуть все і відразу(: Доїхали до Франика доїхав коматоз не пройшов, але я був щасливий шо не прийшлось ше крутити 60 км! І ще більше щасливий бо поїздка вдалась на славу!!!
Висновок такий - маршрут дуже хороший, тільки наступного разу треба спускатися не в Космач, а у Ворохту чи Микуличин - так і зробимо!

А ось трек маршруту і трохи статистики

Карпати створені для велосипеда!!! ви погоджуєтесь?(: