Буковинські гори - соло велоподорож

Андрія не відпускають з роботи, хм, шо ж робити? погода якась не стабільна, самому їхати якось не дуже хочеться, 4 дні, то ж досить довго...

внутрішні терези працюють в напруженому режимі, зважують все шо можна і не можна зважити, в голові купа думок, які як рій - ніби однорідна маса, але вловити якусь окрему одиницю неможливо. глянув у вікно - вечір, але ще світло, помірний вітер ганяє листя по дворі, загяняючи його в калюжні пастки, верба пофарбувала свої коси у зелено-жовтий і якраз просушує їх на вітрі, в режимі словмо розвіваючи їх навколо свого розлогого тулуба.. погода... наступні 4 дні за прогнозом не повинно бути дощу, лишень дуже незначний в Селятині. Селятин? трясця, де ж той Селятин, я там ніколи не був. 4 дні погоди! все готове! рій стає впорядкований, структурований і чіткий - я їдую!

Ідея цього маршруту, точніше цього напрямку, вже давно крутилася в голові. Проблемою залишалася логічна нитка маршруту. І от якось сів і намалював шлях по основних, як мені здавалося, хребтах Буковинських Карпат. То був далекоперспективний план, без будь яких чітких дедлайнів.

З дальніми відпустками цього року не склалося, бо ж фестиваль 2020 триває, осінь ніби хороша, як завжди була.. до моменту старту, то чого б не катнути ці незнайомі гори.

Андрій відразу погоджується на цю ідею, вносить свої корективи у маршрут, чепурить нитку маршруту, узгоджуємо логістичний план, маршрутний план, все заряджено, включно з нами, відлік пішов на дні!

За день до старту в Андрія облом... Їду сам

трек всього маршруту

День 1

Погода вранці похмура, але з ознаками приємного осіннього сонця, їдеться весело, в голові прокручую план дій, досить швидко добрався до Верховини, де мене зустріли Станіслав, Оленка, Тереза і Рута. Залишаю в них транспорт, чіпляю збрую на свого бойового друга і вйо в дорогу!

Якшо ти дочитала\дочитав аж сюди - став лайк і гортай фотки, там продовження історії (:

Соколине Око

Велосипедом на пошуки Карпатської зими - Цапові скелі

Календарна зима 2018 року, як завжди, прийшла раптово, і навіть з самих початків свого володарювання пробувала покрити все своєю білосніжною білістю (: Мозок вперто не хотів сприймати прихід зими, а внутрішній велосипедист гарцював і рвався в подорож. Щоб не конфліктувати з внутрішнім чувачком на велосипеді і плавно акліматизуватися до холодних місяців, вирішив їхати в дводенні мандри до місця, яке ми з Уляною відкрили для себе порівняно недавно - Цапові скелі! 
Запрошую у відео подорож на зустріч зимі, скелям і пригодам!

Через Вододільний хребет на велосипеді

На носі чергові вихідні, метеоресурси знову пророкують сонце і тепло (цього року осінь неймовірна!), і, передчуття свята душі і тіла вже висить у повітрі - гори чекають, гори запрошують! Залишилося вирішити одну невеличку проблемку - придумати маршрут, куди можна поїхати, так щоб: 

- гарно

- малолюдно

- накатисто

- на два дні

- бажано нове місце 

- гарні спуски і підйоми

- без надто сильних логістичних проблем 

Ого, скільки критерії, подумав я, і сів вивчати карти. А маршрут все не приходив до голови. Аж раптом, згадую, що ніколи не був на досить відомому карпатському хребті, який розділяє Закарпатську область і Львівську - Вододільний хребет з найвищою точкою - г. Пікуй (1408м). Єєєп - напрямок є, далі справа за планом! (: Малювання нитки маршруту, аналіз градієнтів, відстаней, часу, вивчення карт та розкладу руху поїздів - план готовий! 

1.

Вихідні - поїхали!

Традиційно - більше фото

Західні Бескиди - світ неймовірних трейлів

Минув рік від моменту мого знайомства з затишними і чепурними Західними Бескидами. Ще на початку тієї подорожі я зрозумів, що то любов з першого погляду, і, що, я обов'язково туди повернусь. І ось, дочекавшись знову осені - пора, коли гори випромінюють настільки сильні феромони, що встояти неможливо, не дивлячись ні на які перешкоди - я знову прокладаю маршрут, вивчаю метеокарти і прогнози погоди, готую велосипед - я в передчутті надзвичайної пригоди!

1. Ось такі вони зелені Західні Бескиди - кордон Польщі і Словаччини 

Отже, перевірте тиск в колесах, розблоковуйте підвіску і вйо на бескидські трейли!

Більше фото за посиланням

Краєм Сколівських Бескидів

Якщо їхати на скелі Довбуша (ті, що біля Бубнища), то треба придумати якийсь цікавий спосіб туди добратися. Трохи проаналізувавши карти, намалював собі такий маршрут - Болехів - Танява - Труханів - Сукількські верхи - гора Беньки, гора Лопата - Сколе - Труханів - Скелі Довбуша.

Потягом приїхав до Болехова, зайшов в улюблений Шанс на каву і вйо на маршрут!
Забігаючи на перед - трохи статистики, завантажити трек, більше фотографій

1. Поїздка була соло, тому на фотках майже немає людей (((: 

Поїхали! 

Велосипедом по Західних Бескидах

Обожнюю відчуття коли ідея, яка вже місяцями сидить в тебе в голові, трансформується в план, а той план успішно реалізується. Коли кожен кілометр задуманого візуалізується настільки, що виникає відчуття повного занурення. Коли передчуття пригоди не дає спати. Коли вкотре дивишся на ізолінії і відчуваєш приємну втому в ногах, і шум вітру у вухах!
Саме так було і цього разу. Ідея проїхатися по прикордонній частині Бескидів виношувалася вже давно, дозрівала, набирала сил, розросталася, і ось все готово, прогнози віщують безхмарне бабине літо, дерева одягаються в золото, виблискуючи барвами на сонці, а ми рушаємо в пригоду!
Поїхали!

1. Традиційно - більше фоток тут

По конях!

Цього року погода нас не дуже тішить теплою і сухою весною. Ще від початку березня в нас часто з'являлися нав'язливі думки вигуляти наших педальних коників по полонинських верхах. Але наші пориви обривалися  так само стрімко як і сприятливі сонячні весняні дні - то сніг, то дощ, то знову сніг і знову дощ...
Так тривало аж практично до початку літа (24.05 - минулого року в цей час ми вже накатали по горах багато кілометрів). Наші коники дуже норовисті і не хотіли більше очікувати (: тому скориставшись погоднім вікном (хоча багато прогнозних сервісів пророкували дощ) ми сіли у поїзд і поїхали слухати стук серця на підйомах і шум вітру у вухах на спусках! єєєєсссс

1. Я ж кажу - норовиста тваринка (: 

Від Кринти до Угорських скель

Гори вкотре прокинулися від зимової сплячки, скинули з себе пухнасту снігову перину, прогрілися трохи на весняному сонці, позбавляючись від зайвої вологи - все це дало нам знак, що настав час для вигулювання своїх педальних коників, які теж прокинувся після зими спраглі до нових маршрутів!
Нам випала нагода ловити свіжий вітер і вдихати аромати гірської весни, скочуючись вниз на шаленій швидкості в чудовому місці, яке, здавалось би може тільки наснитись. Власне, про це місце і піде далі мова. А вітер ловили ось тут

1. Трейл мрії!

Велосипедом до Синевіра

Шляхів до популярного озера Синевір багато, але таких, щоб можна було проїхати велосипедом всю дистанцію і не спішуватися - мало. Про один з таких маршрутів йтиметься далі.
Отже, давайте розглянемо варіант добирання до озера Синевір з Долини через Торунський перевал і село Лопушне. Переваги цього маршруту - порівняно не велика відстань 70 км, швидкість добирання, та можливість майже постійно їхати, не спішуючись  (з 70 км шляху пішки треба буде пройти приблизно 1 км, через не повністю ліквідовані завали, та струмки, які перетинають стежку), а також чудові гірські дороги і лісові стежки. Про цей маршрут я дізнався в минулому році, а в цьому році виріши дослідити його більш детально, і разом з тим почистити завали на чудовій ділянці шляху. Що з того вийшло дивіться нижче.

1.

ВелоГоргани

Все почалось з того, що я дізнався від Бурса про існування одного чудового місця, захованого між горганськими вершинами - полонина Гича. І про туристичний притулок, який відновлювали Бурс і компанія - Карпатські Стежки, до слова, хлопці проводять грандіозні роботи по відновленню, ремонту гірських притулків, облаштуванню маршрутів інформаційними знаками, прибиранню, та багато чого іншого - заходьте до них на сайт, читайте, дивіться, і, звичайно ж, долучайтесь!!
Отже, отримавши ввідні дані, відразу почав в голові промальовувати маршрут і його варіанти. Способом добирання був обраний велотранспорт!(:  Все виглядало на те, що в ті краї треба їхати з ночівлею, оскільки шлях не відомий, а, отже, можливі блукання, пролягає в основному по гірських дорогах, і відстань не маленька. Варіант з ночівлею виправдовувався ще і тим, що не треба було брати намет, оскільки ночувати можна в притулку на Гичі. План складений, сідаю малювати маршрут і виходить наступне: Долина - Мислівка - пол. Гича - с. Слобода - о. Синевір - с. Лопушне - Торунський перевал - с. Вишків - Долина. Згодом, після обговорення маршруту з  Джоном, було зроблено деяку поправку, а саме, з Вишкова їхати вздовж річки Мізунка до Вигоди і далі в Долину.
Маршрут готовий, можна їхати, але проходять одні вихідні, наступні, потім ще одні, а воно якось не їдеться - то одне, то інше. Мабуть всьому свій час. І ось чергові вихідні,бажання катнути новий маршрут зашкалює, нові мавіки чекають пригод, спусків і болота, прогноз погоди якийсь не дуже оптимістичний, але не зважаю. Ледь не зупинило те, що ніхто не міг поїхати зі мною. Але все ж таки не розклеївся, зібрався і поїхав.
Трек маршруту
І от моя перша солопокатуха з ночівлею

1. То було круто!!

Околицями Дністра на двох колесах

Бажанню досліджувати, прокладати нові маршрути, бачити навколишні красоти не може завадити навіть надокучлива і затяжна спека.

На цей раз приглядаємось до району, де починається Дністровський каньйон. Роздивляємось карти, прокладаємо приблизну нитку маршруту, збираємось і вирушаємо в не близьку мандрівку. 

Забігаючи на перед, хочу сказати, що маршрут дуже цікавий, мальовничий, не дивлячись на  достатню кількість не надто цікавих ділянок, пізнавальний - побачили вживу так званих "Кашкетників", екстремальний - багато крутих спусків, для любителів апхілу там також буде чим зайнятись, і, звичайно, родзинка мандрівки - печера Думка 

Отже, основна ідея поїздки полягала в тому, щоб проїхати вздовж Дністра в низ по течії до точки А, а потім від точки А вверх по течії повернутися додому, їдучи максимально близько до самої ріки. Чи вдалося нам втілити ідею в життя дивіться і читайте нижче. 

Для нетерплячих - трек маршруту

1. 

У пошуках загублених скель

Вкотре переконуюсь, що загублені світи, поблизу місця де ти живеш, ще далеко не вичерпалися.
Цього разу сідлаємо наших коней і відправляємось на пошуки скель на лімницьких схилах. На слід древніх скель нас навів знайомий (за шо йому велика дяка) , гугл і місцеві мешканці. Район прекрасний як краєвидами, так і природними утвореннями - надзвичайно чиста річка, не велика кількість людей, мальовничі пейзажі!
Слова тут зайві, то треба бачити.

1. Долина Лімниці, внизу село Мединя - нам туди

В пошуках нових маршрутів

Якщо глянути на карту, то можна побачити безліч шляхів, доріг, стежок, і , здавалося б, що всі вони цікаві для покатушок, але насправді, вибір маршруту це складне завдання, бо хочеться щоб маршрут був ідеальний - відмінне поєднання підйомів і спусків, лісові стежки, і кам'янисті дороги, трохи болота, хоча краще і без нього, чудові краєвиди і так далі - здається ми такий знайшли! 

Женя пропонує їхати не їждженим ще маршрутом, який він виглядів у картах. Район для нас дещо знайомий, але не до кінця. Вирішили їхати ранковим недораховозом (яремчевозом) - дизелем в 9:22. Що з того вийшло, маєте змогу спостерігати нижче. Для не терплячих - трек маршруту (від Жені ) 

1. Забігаючи на перед (: 

Думки про Думку

Травневі вихідні мали всі шанси перетворитись на диванний відпочинок, свої корективи додавала і погода, поливаючи все і всіх дощиком. Але бажання рухатись, відчувати приємну втому в м'язах, досліджувати нові території, вдихати аромати дикої весняної погоди остаточно перебороло всі лінощі і думки про не сприятливі погодні умови. 

Ще взимку випадково натрапив на фотографії мальовничої місцини з досить великою печерою, яка знаходиться порівняно не далеко від ІФ, а саме на околицях села Одаїв, на крутому березі Дністровського каньйону. Печера та називається Думка. Тому думка про подорож до Думки не покидала мене ще з зими.   

Гайки на велосипеді докручені, канапки в рюкзаку, координати в gps -сі, настрій бойовий - їдемо! Маршрут намагались прокласти так, щоб асфальту на нашому шляху було якнайменше  - нам це вдалось, з 95 км, асфальту було мабуть 10 км. 

Забігаючи на перед - трек маршруту

1. Стартували  з Франківська дорогою, яка колись була залізною 

Велосипедом з Микуличина в Делятин через Космач

Зовсім недавно розповідав вам про нашу з Уляною експедицію по Запрутських Горганах. Три дні ходили ми тими горами і мене ніяк не покидала думка, що треба сюди приїхати на велосипеді, оскільки дороги і стежки там повністю придатні для пересування цим видом транспорту.
Час близиться до вихідних, плануємо пройтись пішки знову кудись в цікаві місця, але дивимось прогноз погоди, а там вимальовують дощі, не сильні, але дощі. Поїздка поки відкладається, бо ходити по мокрому якось не дуже хочеться. Обдумуємо з Джоном () одноденну поїзду на роверах, бо все ж таки - їздити по мокрому, то не ходити(((: Сходимось на тому, що треба їхати з Микуличина в район Ротила і Грегота, тобто в серце Запрутських горган. Виїзд запланували на п"ятницю, в прогнозі намальований дощ, але не сильний, домовились на 3:10 на пероні. Кажуть наші поїзди переважно запізнюються з прибуттям або з відправленням. Тієї ночі по поїзду можна було звіряти годинник. Ми упустили такий факт, що графік поїздів на літо змінюється і, тому, коли я увійшов на вокзал в 3:08 і на разслабоні пройшов на перон, то був дуже здивований почувши оголошення шо поїзд Івано-Франківськ - Рахів відправляється і в цей момент двері поїзда перед якими стояв Женя зачинилися, поїзд почав рухатись. Сідаємо на своїх педальних коників і тиснемо по перону, намагаємося догнати голову дизеля, там машиністи, може нас побачать і зупинять раховаза. Догнали, перегнали, помахали руками, поблимали ліхтарями, нас побачили, але не відреагували. Мені навіть тоді здалося шо я помітив лукаву посмішку на обличчі одного з машиністів, мовляв, ха-ха - треба розклад дивитися і вчасно приходити.. Блін, шо робити? моментом вирішуємо їхати далі за потягом до станції Бистриця, може вдасться перехопити його там. Женемо по сонній платформі шо є сил. Перегнали потяг. Але перон закінчився і почалися рейки, шпали, коротче в поїзда явна перевага. Але печемо далі, не здаємося. Ще якась мить і ми вже за кількасот метрів від станції, але чуємо і бачимо шо поїзд уже сказав ту-ту і поїхав далі.. журбинка, розчаровані, на додачу Женя ще й стукнувся коліном і рукою - не встигнув відчепити контакт і завалився. Неквапливо повертаємось в нічне місто, міркуємо шо робити. Було декілька ідей, наприклад йти на автобус на Гуту, або на ранковий раховоз, але зрештою розїжджаємося по хатах, вирішуємо їхати в суботу нічним, з поправкою на розклад поїзда ( він тепер відправляється в 3:08).

В кінці розповіді вас очікуватиме трек маршруту, кому не терпиться вже його побачити можете скролити(((:

1.Забігаючи, чи то заїжджаючи на перед((: десь в горах на полонині ((: перед нами г. Товстий, за нею Горді-Доброкіївська.