Велосипедом по Західних Бескидах

Обожнюю відчуття коли ідея, яка вже місяцями сидить в тебе в голові, трансформується в план, а той план успішно реалізується. Коли кожен кілометр задуманого візуалізується настільки, що виникає відчуття повного занурення. Коли передчуття пригоди не дає спати. Коли вкотре дивишся на ізолінії і відчуваєш приємну втому в ногах, і шум вітру у вухах!
Саме так було і цього разу. Ідея проїхатися по прикордонній частині Бескидів виношувалася вже давно, дозрівала, набирала сил, розросталася, і ось все готово, прогнози віщують безхмарне бабине літо, дерева одягаються в золото, виблискуючи барвами на сонці, а ми рушаємо в пригоду!
Поїхали!

1. Традиційно - більше фоток тут

Отже, спершу декілька слів про план поїздки. Початковою ідею щодо маршруту було перетнути кордон в Шегинях, потім через Перемишль рухатись в сторону водосховища Соліна, а далі на південний-схід до полонинських хребтів Польських Бескидів (Bieszczady) з поверненням в Шегині іншою дорогою. Але подальші дослідження карт і інших джерел інформації про регіон  внесли значні зміни до маршруту, роблячи його значно цікавішим, складнішим і захоплюючи також Словацькі гори. Картографічних матеріалів по польських горах у вільному доступі в мережі дуже мало (можливо не там шукав (: ), але мені пощастило і я знайшов досить не поганий сервіс Mapa Turystyczna, де в онлайн режимі можна переглядати  туристичні маршрути в різних частинах Польських Карпат, також є інформація про притулки, перевали і тд. І ось базуючись на інформації про наявні туристичні та вело маршрути з цього сервісу - я проклав свій, який охоплює, як на мене, найцікавіші точки того регіону. 

1. Забігаючи наперед, хотів би подякувати Юрі Захарко за дуже приємну несподіванку - після двогодинного  телепортування з Стрия в Самбір ми змерзли як цуцики в електричці, і прибувши до Самбора, цокаючи зубами голосніше ніж поїзд по рейках, були приємно здивовані теплою зустріччю з Юрою, який чекав нас на пероні з гарячою кавою і отакими подарунками, і звичайно словами вітання! Дякую, Юра, то було круто дуже !  

2. Подорож планував як соло, оскільки ніхто не виявив бажання, або не мав можливості поїхати. План добирання був таким: поїзди: ІФ - Стрий, Стрий - Самбір, Самбір - Хирів, з Хирова 15 км своїм ходом до кордону в Смільницю, маршрут на два дні по горах - спуск в словацьке селище Убля (Ubla) - кордон - поїзди :Великий Березний - Мукачево, Мукачево - Стрий, Стрий - ІФ. Добирання виглядає пекельним, нє? ((: 

3. В останній момент в мандрівку зголосився Юрко, тому соло пригода відмінилася ((: 

4. Оскільки я вже був не сам, плюс наявність автомобіля дещо спростили складний процес добирання - машиною ми поїхали до Стрия, де залишили її, а далі все по плану

5. Декілька слів про спорядження і його вагу. В поїздку збирався дуже ретельно, старався оптимізувати все, не брати зайвих речей, і спакувати рюкзак так, щоб його вага і об'єм не викликали в мене дискомфорт. Думаю, після цієї виправи я можу себе вважати легкоїздом початківцем ((: Мій рюкзак важив 7кг + вода (від 1,5 літри до 0). Також 1,6 кг я прикріпив на раму велосипеда. Можливо комусь буде цікаво що брав з собою, тому розпишу. 

В рюкзак (використовую Osprey Escapist 25) я спакував:  спальник (950гр), ремнабір (троха важкий бо там старьо тіпа ключик розвідний, шестигранники і тд), металічне тонкостінне горнятко на 0.5л, пальник, 100гр балон газу, одяг: бріджи легенькі, штани від термобілизни, шкарпетки, труси, футболка, пуховий светр (300гр), світловідбиваюча накидка, куртка вітрівка, баф; їжа: 4 пакети субліматів (катропля з м'ясом і гречка з м'ясом), снікерси 2 великих і 2 малих (потім я ще докупляв декілька), хлібці; 2 павербанки, ліхтар налобний і на руль, аптечка (3 бинта, перекис, пів тюбіка диклофенаку, блістер кетанову), ніж, запальничка, мультитул, дуги від намету, каримат, масло, кабель юзб, ізолєнта (трошки), гідратор 

На раму велосипеда (прикрутив фляготримач, який дав упор для пакунку, а також закріпив ремнем затяжкою): намет Nature Hike (1.3кг), футпрінт, кілки і дві запасні камери. Впливу тієї ваги на керованість велосипедом я не відчув взагалі. 

6. Пункт пропуску через кордон - Смільниця. Перед поїздкою довелося дзвонити навіть на цей пункт для того щоб дізнатися чи можна тут проїжджати на велосипедах - можна! Чому вибрав саме цей пункт пропуску: 

- він знаходиться найближче до того району польських гір, де була запланована мандрівка

- теоретично (а потім це підтвердилось практично) на цьому пункті не повинно було бути черг, оскільки він не є надто популярним, там навіть Бєдрьонки немає! ((: 

Процедура проходження кордону на цьому пункті пропуску дуже кумедна - ми заїжджали на кордон як автомобілі, нам дали навіть талончики, які дають водіям, потім прикордонник сказав шо нас мають приписати до якоїсь машини і ми, наче пасажири з того авто, з роверами таким чином пройдемо кордон. Все так ніби і було, але потім "наша" машина поїхала одним рядом до польських прикордонників, а ми іншим((: поляки про машину навіть і не питали, запитали лишень куди їдемо, на скільки часу і все ((: отак, якось трохи дивно, за 10-15 хв ми опинилися в Євросоюзі (: 

7. І от ми вже котимося по рівненькій дорозі (хоча поляки, з якими нам доводилося спілкуватися нарікали на ті дороги ((: вони мабуть по наших не їздили) до Уштрик Дольних - від кордону 15 км - стало тепло, їдеться легко і не вимушено

8. Після Уштрик Дольних стаємо на синій маршрут, по якому будемо їхати цілий день. Тут і перші підйоми почалися - піднімалися на хребет, по якому проходила рівненька асфальтована дорога (: 

9. Дорога на хребті

10. Ми рухалися в сторону водосховища Соліна, і от смужка його водної гладі появилася поміж горами

11. Туристична стоянка. Як вам? ((: 

12. Десь на середині хребта, маршрут повертає на південь і починається досить крутий спуск - кайфували по повній і байдуже шо було трохи болота - то ж спусккк !

13. Далі ми проїхали маленьке селище і занурилися на довго в ліс, де були переважно довгі але плавні підйоми. 

14. Переважно дорога була дуже приємною, аж поки ми не заїхали в зону вирубки - так, так - там теж рубають ліс..

15. Зупинка на обід. Картопля з мясом від Харчі нормально заходила.

16. Бобік на блясі (((: Доречі, це дорога по якій возять ліс, вона не розбита, досить доглянута, без колій 

17. Але все ж один чи два рази нам доводилося минати отакі ландшафти... Я питав в поляків їхню думку щодо цих рубок - переважно кажуть що то не є нац. парк, того і рубають, і також вони вірять шо то санітарна чистка, дехто все ж таки усвідомлював шо то мутки лісників 

18. Після зони рубки, чи то сан. чистки виїхали на чудову польову дорогу і покотилися ооооннн до того хребта на горизонті - пасмо Отрит 

19. Шикарна дорога, яка виводить на верх хребта Отрит. То вже вечоріло, і наші батарейки по трохи почали сідати, тому задумалися про місце ночівлі.

20. Виїхали на верх хребта і задумалися куди їхати - 15 км вниз по дорозі до села Двернік і потемки шукати нічліг, або 7 км по хребту лісовою стежкою вгору-вниз до хати Соціолога (притулок), вирішили їхати до Хати Соціолога (наполіг((: ) 

А далі була дуже кльова частина шляху вечірнім, а потім вже і нічним лісом, на яку ми витратили трохи більше години і рештки сил (((: проте, то було незабутньо - їзда на вєліку по буковому лісі з ліхтариком, де пихтіли на підйомах, і пришпорювали своїх коней на спуску, де проводжали сонце поглядом і співом "тріщьоток" наших байків - якась така кіношна ідилія, як сказав Юра. Одним словом то був кайф! Замучені але щасливі ми викотилися на галявину, де перед нами з темряви виринув притулок. 

21. Хата Cоціолога на Отриті 

Отже, приїхали ми вже затемна. На ганку зустріли дівчину, яка в декількох словах розказала чи є вільні місця, скільки коштує і тд. і  покликала адміністратора (звучить якось по-дурному, просто людина, яка доглядає за тим притулком). До нас вийшов хлопець і сказав шо в притулку на вихідних буде, так би мовити, закрита тусовка, але нас приймуть (: Нам показали де ми будемо ночувати, розказали про базові правила, і запросили на чай. 

Декілька слів про хату - дуже затишний і чистенький притулок, одним з правил притулку є зміна похідного взуття перед входом (запас тапок там великий). В хаті немає електрики, освітлюється приміщення свічками, є душова кімната, але самим душем служить відро і кухлик (: і одне з крутих правил - в хаті не можна говорити по телефону (потрібно вийти на вулицю), також на телефоні повинен бути виключений звук - мені це дуже сподобалося (: Також в притулку є велика кухня-їдальня, де можна потусити, поговорити, поїсти і тд. Якщо будете в тих краях - раджу неодмінно відвідати цей притулок!

Так от, нас запросили на чай, ми спустилися в кухню-їдальню, а там купа народу - як виявилося всі вони приїхали на таке собі дружнє зібрання, щоб попрацювати біля хати (заготівля дрів, обробка гонти рідиною проти гниття, прибирання - толока коротче). Познайомилися, сіли пити чай, нас попросили зареєструватися в книзі відвідувачів. Заповнюючи графи в тій книзі - мене "попалили" що мав в той день День народження ((((: і тут почалося!! 

Відразу звідкись з'явився алкоголь (якась домашня смачна наливка), випили за моє здоров'я, потім нас запросили до смачнющої вечері, потім знову випивали, потім мені співали Сто лат (типу нашої многая літа), знову випивали, потім Юра вшкварив на гітарі, співали, говорили, пили, знову було Сто лат, а потім звідкись з'явився торт з свічками (!!!!) - для мене то був суцільний потік позитиву і несподіванок, посмішка не зникала з мого лиця, мабуть, аж поки я не заснув (вирубався (((: ) Святкування ДН вдалося на славу! Величезне дякую всім тим незнайомим людям з Хати Соціолога - то було po prostu zajebiste!! 

Доречі, ще одним подарунком була безкоштовна ніч в притулку (: 

22.

Атмосфера - того притулку настільки крута була, що я пообіцяв повернутися туди обов'язково.

На ранок, після класичної туристичної побудки (так, так ложкою по баняку ((: ), нас запросили на сніданок, потім були збори і після теплих прощань, розтрухуючи звивини після вчорашньої гулянки ми газували на шикарному трейлі по буковому лісі від притулку до Дверніка - суцільний кайф, жодні слова і фотки того не передадуть!!!  

23. Спустилися вниз, а там отаке.. хоча там якось все організовано дуже акуратно - виглядає воно сумно

24. В хаті Соціолога нам порадили не їхати через Магуру, так як проходить синій маркер, а поїхати долиною потоку Царинські - ми так і зробили. Золота осінь нас тішила

25. Декілька км не складного підйому і ми на перевалі на якому розташована ще одна хата-притулок - Притулок студентський Колиба. На задньому плані видно найвищу вершину польських Бескидів - г. Тарниця 

26. Від Колиби ми знову газували чудовим декількакілометровим трейлом вниз!! і знову купа кайфу! 

27. Спустилися ми до траси і тим самим потрапили вже на територію національного парку - Bieszczadzki Park Narodowy. На вході до парку в касі заплатили по 6 злотих, стільки коштує день перебування в парку. Також розпитав про те чи можна тут їздити по пішохідних маршрутах на велосипеді, на що отримав негативну відповідь - по пішохідних маршрутах їздити на роверах заборонено і, якщо нас засіче охорона парку, будемо платити здається по 200 злотих штрафу. Нас то насторожило і трохи засмутило. Тому я запитав, чи можна в такому разі йти пішки з велосипедом - відповідь була - так, можна - дивина та й годі! З огляду на ці всі обставини і брак часу, ми трохи змінили маршрут і вирішили їхати відразу до Кремінця, не заїжджаючи на Тарніцу. 

28. Декілька км переїзду по асфальту і ми вкочуємося на початок маршруту на хребет з вершинами Равка Мала і Равка Велика. На початку маршруту велика автостоянка, каса, і машина охорони парку (!) (:  Проїхали повз них - реакції 0, тому ми якось осміліли і вирішили їхати, а не йти, а в разі форсмажору швидко злазити з велосипедів (((: 

29. Досить швидко ми докотилися до ще одного притулку - Bacówka PTTK Pod Małą Rawką

Судячи з кількості людей в тамтешніх горах - походи вихідного дня серед поляків є дуже популярними - всі стоянки забиті машинами, на маршрутах багато людей. 

30. Від притулку ще трохи їхали, поки підйом не став дуже крутий, далі довелося йти пішки

31. Велика кількість людей - одинакові запитання - ви йдете туди з роверами?! Як? там сходи, там скелі (скель я там так і не побачив, можливо не правильно переклав (((: ), багато людей висловлювали своє захоплення нами ((: Відповідь на питання була стандартна - а цо робічь? то єст жичє (((:  

32. А сходи таки були! ох ті сходи!! Власне майже весь підйом на хребет досить стрімкий, в багатьох місцях є ось такі сходи, які заважають котити велосипед, доводилось його нести, шо забирало чимало сил, але ми то перетерпіли ((: (доречі, за всі 165км це був єдиний раз де доводилося йти пішки, все решта їхалося)

33. Виїхали, ой, перепрошую, вийшли наверх - а там красаааа!! Ось попереду Равка Велика (видно шпиль), а там вже і до стику трьох кордонів не далеко! 

34. Ще трохи краси - традиційно - фоток багато, тому, кому цікаво запрошую до перегляду! 

35. Позаду Равка Мала і полонина Ветлінська

36. Наші коники (: 

37. Далі трохи спуску крутою кам'янистою стежкою і ми на Україно-Польському кордоні!

38. Доїхали - місце де сходять три кордони - Польща - Словаччина - Україна

39. Після Кремінця ми поїхали по маршруту який пролягав по Польсько-Словацькому кордону 

40. Вечірні краєвиди були просто неймовірними!

41. Кордонна дорога дарувала нам купу задоволення як від підйомів, так і від дуже кайфових спусків!! 

42. Сонце проводжали на горі Чертеж, після якої мали стати на ночівлю 

43. Заночували ми на перевалі під Чертажем на туристичній стоянці. Зустріли там поляків, розговорилися. Від них дізналися що на велосипедах таки (на їхню думку) можна їздити по пішохідних маршрутах, а навіть якшо вони помиляються то охорона парку, знову ж таки, на їхню думку, лояльна до таких "порушників"(: про намет сказали, шо в принципі не можна його ставити в тому місці, але то все умовності - не переймайтеся, штрафу не буде ((: таки не було - ггг 

44. Не дивлячись на нічний приморозок, спалося добре, тепло і комфортно. Вранці швидко поїли, зібралися і почали спуск в сторону словацького села Нова Сєдліца. І то був не спуск, а 7 км суцільного кайфу!!! 

45. Без коментарів

46. І ще трохи! 

47. Спустилися в Нову Сєдліцу, звідки постійним накатом доїхали до села Уліч 

48. З Уліча звернули на ще одну мальовничу прикордонну дорогу, яка вивела нас на хребет, з якого ми спустилися в село Убля

49. Фінальний спуск!!!

50. І от ми на кордоні Словацько-Українському - Убля - Малий Березний. ще 15-20 хвилин і ми вже в Україні 

51. Швидко добираємося до Великого Березного, практично на ходу заскакуємо в маршрутку до Ужгорода, нарешті вживаємо їжу (голодні були як вовки! ((: ), пакуємо велосипеди в поїзд Київ - Ужгород, в Стрию випаковуємося, пересідаємо в машину, яка чемно нас чекала і от ми вже вдома, намагаємося усвідомити де ми сьогодні ночували і які трейли їхали! 

Пригода була неймовірною, маршрут дуже шикарний, але потребує хорошої фізичної і технічної підготовки - святкування 35-ки вдалося!!! Дякую всім тим, кого зустріли, хто робив нам супер крутий настрій і свято, а також тим, хто за нас вболівав!!

Дякую Chata Socjologa

W twoje dłonie perswaduję

Bynajmniej nie jest mi to obojętne

ГориНаші бажають вам неймовірних подорожей та бажання рухатись вперед! (І пам'ятайте що  #всеїдеться а #велогоринаші вам в тому допоможуть!)

Якщо у вас виникли запитання - пишіть в коментарях - з радістю відповім (: