Буковинські гори - соло велоподорож

Андрія не відпускають з роботи, хм, шо ж робити? погода якась не стабільна, самому їхати якось не дуже хочеться, 4 дні, то ж досить довго...

внутрішні терези працюють в напруженому режимі, зважують все шо можна і не можна зважити, в голові купа думок, які як рій - ніби однорідна маса, але вловити якусь окрему одиницю неможливо. глянув у вікно - вечір, але ще світло, помірний вітер ганяє листя по дворі, загяняючи його в калюжні пастки, верба пофарбувала свої коси у зелено-жовтий і якраз просушує їх на вітрі, в режимі словмо розвіваючи їх навколо свого розлогого тулуба.. погода... наступні 4 дні за прогнозом не повинно бути дощу, лишень дуже незначний в Селятині. Селятин? трясця, де ж той Селятин, я там ніколи не був. 4 дні погоди! все готове! рій стає впорядкований, структурований і чіткий - я їдую!

Ідея цього маршруту, точніше цього напрямку, вже давно крутилася в голові. Проблемою залишалася логічна нитка маршруту. І от якось сів і намалював шлях по основних, як мені здавалося, хребтах Буковинських Карпат. То був далекоперспективний план, без будь яких чітких дедлайнів.

З дальніми відпустками цього року не склалося, бо ж фестиваль 2020 триває, осінь ніби хороша, як завжди була.. до моменту старту, то чого б не катнути ці незнайомі гори.

Андрій відразу погоджується на цю ідею, вносить свої корективи у маршрут, чепурить нитку маршруту, узгоджуємо логістичний план, маршрутний план, все заряджено, включно з нами, відлік пішов на дні!

За день до старту в Андрія облом... Їду сам

трек всього маршруту

День 1

Погода вранці похмура, але з ознаками приємного осіннього сонця, їдеться весело, в голові прокручую план дій, досить швидко добрався до Верховини, де мене зустріли Станіслав, Оленка, Тереза і Рута. Залишаю в них транспорт, чіпляю збрую на свого бойового друга і вйо в дорогу!

Якшо ти дочитала\дочитав аж сюди - став лайк і гортай фотки, там продовження історії (:

Соколине Око

1. Виїхав в 11, або якось так, не відразу ввійшов в ритм дороги, хотілося все фотографувати, знімати відео, дихати, і зрештою усвідомити що я такий їду сам на 4 дні в довгий і складний похід, де значна частина шляху буде для мене абсолютно нова!

2. Вже класичне для мене пакування речей - сумка на велосипеді: намет (Nature Hike Taga 2 1,3кг, дві запасні камери, крупи на весь період походу, ремнабір, помідоровий соус (: - все разом 2,5 кг), в рюкзаку: змінне взуття у вигляді гумових тапок, спальник, каримат, кухня (пальник, два газових балони по 100 гр газу, горнятко-казанок, ложка), змінний одяг, дощовик, пуховка, 8 середніх снікерсів, 5 батончиків, бутерброди 5 шт, сир 250гр, чай, сіль, перець, два павербанки, ліхтар з запасним комплектом акумуляторів, мультитул, ізотонік, аптечка, гідратор на 2 л води і ше різного дріб'язку - разом 9 кг, ніби непогано спакувався (:

3. План був таким - з Верховини їду через Устеріки, Усть Путилу, Розтоки до повороту на перевал Німчич, який знаходиться перед Підзахаричами, загалом 40 км

4. Дорога там дуже мальовнича. До кінця Устерік - ідеальний асфальт, потім трохи гравійки до Усть Путили, і далі хороша асфальтна дорога до потрібного мені повороту.

5. Усть Путила

6. Лайк тій пані на велосипеді, а ви сходіть на http://www.youtube.com/c/GoryNashi і наставте там лайків і коментів напишіть, і на канал не забудьте підписатися (:

7. Гарна стара хата попри дорогу

8. Підйом на Німчич досить крутий, але полегоньку виїхав без зайвих затрат енергії (: Але було одне але - час витрачений на переїзд з Верховини не був врахований при плануванні маршруту, тому вже на самому початку я відставав від графіку, що трохи змушувало задуматися про весь маршрут, але я себе заспокоював шо наздожену (:

9. Ще один інста бук!

10. Вирішив не їхати дорогою до скель, а вибратися на хребет, щоб дивитися красоти. То трохи забрало часу - крутий підйом, багато болота.. але воно було того варте!

11. Мальовничість зашкалювала!

12. Дуже симпатичним, ніби ілюстрація до казки, трейлом докотився до скель

13. Мій словниковий запас надто обмежений шоб виразити всю чарівність того місця!!

14. Спустився до основного масиву - Соколине Око

15. Кожного разу мене ці скелі вражають як вперше!

16. На соколиному я залип добряче, але все ж таки змусив себе рушити далі. Проїхав ще один масив скель - Протяті каміння. Це своєрідна брама до них (: Основна частина масиву знаходиться збоку від дороги.

17. Після скель почався підйом. Він був крутим. Дорога сильно розбита і заболочена, це мене засмутило, бо довелося йти трохи пішки, їхати там було нереально. А вечір близився. Декілька км тих пекельних підйомів подолав і вийшов до сухіших і приємніших місць.

18. Тут залип на деякий час, бо було неймовірно красиво!

19. Ще краси

20. Викарабкався сильним крутяком, на якому Женя колись придумав назву для такого пересування - підтягування на велосипеді, на хребтик

21. а там ще один залипальний лайв!

22. Ну і як можна вкладатися в графіки якшо перед тобою такі красоти і хочеться в них зануритись?!

23. Осінь це найкрутіший кольорозмішувач!

24. Залипання змушений був перервати бо на годиннику вже було 17:00, а мені ще пиляти трохи км, та ще й підйом попереду.

25. Підйом був не страшний, навіть комфортний, а от те шо почалося після нього, важко описати цензурною лексикою - 2-3 км довелося стрибати по корчах, купинах, обходити хащами, пробиватися через шипшину довбане болото... Дорога була як дріжджове тісто, яке ще не пройшло фінальну перемішку - засрався тією субстанцією добряче.. ця ділянка шляху забрала в мене купу часу, більше години

26. Тимчасові страждання закінчилися коли набрав ще трохи висоти і вийшов на полонини. А там знову краса!!

27.

28. близько 19 години добрався до корегованої точки ночівлі, це була мила полонинка в підніжжі хребта Кінашка (: вода близько, дрова є, навіть зв'язок метрів 100 вище був (: все прекрасно!

розклав намет, запалив вогнище, зварив рис, випив чаю, посидів біля вогника, усвідомив який це кайф і пішов дивитися кольорові осінні сни (: завтра важкий день, багато кілометрів і підйомів

Добраніч

Далі буде

***

День два

29. Ніч пройшла дуже добре, акумульоване звечора біля вогню тепло розтікалося по тілу, а приємна втома змушувала його розслабитись і заснути, тільки от білки і сови чомусь не хотіли спати і ще до глибокої ночі вовтузилися поруч на деревах.

Вранці виліз з намету, видимості мало, низькі сірі важкі хмари і туман підбирається. Не надто мотиваційна погода для подорожі... Все ж прокидаюся, швидко готую сніданок, збираюся і в дорогу. Сьогодні важкий день, багато підйомів, і ще більше кілометрів. Все більше і більше усвідомлюю, що в запланований графік мені вже не вписатися, але все ж маю надію. За планом сьогодні мені потрібно добратися до Селятина, навіть далі. Селятина?!! Навіть далі?! ЛОЛ! ти шо здурів?! та туди 100 км, якшо не більше, який ще Селятин. Чого кричиш?! збирайся і поїхали, бо так нікуди не доїдеш... це називають внутрішнім діалогом якшо шо, то не шизофренія (:

30. Біля цієї хати я був ще ввечері, оскільки біля неї є джерело і я ходив сюди по воду. Вирішив подивитися на неї зблизька. Вона виявилася красивою, старою, доглянутою хатою. Була відкрита, то ж я не втримався аби не зайти і глянути шо там і як там. Фото всередині не робив, проте знімав відео, так шо побачите згодом.

31. В хаті було чисто і охайно, були ліжка, стіл, пічка в непоганому стані. Пізніше я дізнався, що влітку в цих хатах живуть газди, випасають худобу, ведуть господарство. От цікаво, чи жили колись в цих хатах цілий рік? до слова, ці місцини досить віддалені від сіл

32. Обдивився хату, та й поїхав далі, до наступної, яку бачив на карті з підписом "екосадиба"

33. Не дивлячись на досить ранній час, газда цього притулку вже порався біля хати. Привітався, порозпитував про його притулок, казав шо зараз туристів не приймають, а влітку приймають. Позаду мене є новий будинок, котедж. А ось це - це гордість газди! казав дядько шо ця хата орієнтовно з середини 19 століття, збереглася в хорошому стані до сьогодні. Я декілька хвилин стояв і роздивлявся її, ще ніколи не бачив традиційну буковинську хату в такому поважному віці в природному середовищі, тобто не в музеї (: Як будете в районі гори Кінашка - раджу завітати, думаю, ви будете вражені!

Дядько розпитав мене трохи куди їду, розказав йому про свої плани, сказав шо планую сьогодні до Селятина доїхати. Він так на мене подивився, шо ота ранішня надія розтанула в мить, проте я не здавався і казав, шо сподіваюся встигнути, хоча чітко усвідомлював всю ту кількість кілометрів попереду, та ще й невідомою дорогою.

34. Туман потрохи почав розсіюватися, відкриваючи неймовірні краєвиди.

35. Добрався ще до однієї хати, маленької, і не дуже доглянутої

36. І ще одна! вже потім я зрозумів шо в тих горах присутність доглянутих старих хат десь далеко від сіл і близько до полонин - то нормально. В Івано-Франківській і Закарпатській областях типовим пастушим житлом є так звані колиби - досить прості, без зручностей, часто навіть без пічки, споруди, де літують пастухи. А тут я побачив повноцінні хати, на одній навіть була супутникова антена (: колиба п'ять зірок! (:

37. Звернувши від масиву Кінашки на південь почався підйом на ще один хребет. Спершу підйом був досить крутим, але потім став приємніший і їхалося добре. Туман повернувся.

г. Садниста (1143 м)

38. Спустився з тієї гори, а під нею ще одна хата, навіть люди там були (: проїхав ще трохи і натрапив на гараж! Як цей іноземець сюди закотися - не маю поняття.. по зарослях моху на даху, зрозумів шо сюди він прибув на спочинок (:

39. Ще декілька підйомів і виїжджаю на широчезні і величезні простори!

40. Ці простори називаються полонина Бісків

41. Час близився до обіднього, сонце десь там вгорі палало, змушуючи низькі хмари розчинятися у просторі і часі. Відкривалися кольорові полонини

42. На вершині гори Лубок, промахнувся з поворотом і потрапив на подвір'я ще однієї дуже красивої, старої, доглянутої хати.

43. На жаль вона була закрита.

44. Ох як же та деревина пахнула! ммм

45. А ось і відкрився хребет, на який невдовзі я буду підніматися - Чокелька - це той шо перед тим високим (: Виглядає хребет досить катабельним, але от його початок мене лякав, спершу на карті побачив сильне скупчення горизонталей, а потім і на місцевості воно підтвердилося. Тепер я вже точно знав - Селятин сьогодні недосяжний.

46. В обід, а точніше в 12:30 докотився до спуску в присілок Бісків, звідки і мав початися пекельний підйом на Чокельку.

47. Мені ось туди - вниз і лівіше

48. Рівень мальовничості зашкалював знову!

49. Спуск був не дуже приємним, сильно розбита дорога, багато болота, і сильний крутяк, хоча по фото цього і не скажеш, але повірте - так воно і було. Після спуску екстрено довелося пхати велосипед до річки, бо він благав змити з себе кілограми болота, я не міг йому відмовити в такому задоволені. Година часу пролетіла непомітно.

50. Ще годину я витратив на пекельний підйом, про який писав вище - набирав висоту на хребет Чокелька. Ох і крутяк там сильний на початку був!! Важко він мені давався. Радістю було знайти пару грибів до вечері.

51. Набравши планову висоту, дорога стала дуже приємною і всеїздунською, не треба було ходити пішки, все гарно вкручувалося. На годиннику була уже 16 година. Денний маршрут було переформатовано, вибрав на карті точку потенційної стоянки і з передчуттям смачної вечері і приємного відпочинку котився по Чокельці. До запланованої точки залишалося орієнтовно 10 км. Оскільки їхалося легко, дорога була чудова, без болота і завалів, то прогнозований час прибуття на стоянку був 18:00

52. Проїхав основну частину хребта і почав підйом на найвищу вершину масиву - г. Павлюкова (1347 м). 17:25, від вершини до запланованої стоянки 3,5 км спуску, такі дані показувала карта, а ще вона показувала хорошу стежку, зрадів шо попередні мої прогнози були досить точні і з такими думками котився собі в містично казковому лісі. Через декілька хвилин я добрався на вершину. З'їв яблучко, яке чудово втамувало спрагу (води в мене було вже дуже мало, а набрати не було де) і почав спуск.

Стежка хороша, але досить часто доводилося спішуватися через незначні завали. Глянув в карту, скоро має початися полонина, а отже і завалів не буде. Їду далі, чим нижче спускався, тим більше мене затискала гуща молодих смерічок і ялівцю, все частіше і частіше доводилося спішуватися, оскільки проїхати через таку стіну було складно. Пересуватися, навіть пішки, ставало все важче і важче. Стежка почала губитися в густих зарослях, доводилося рухатися просто по лісі. Глянув в жпс, я на полонині, але насправді полонини тут немає, вона заросла... рухаюся вперед, уже 18 або й далі, в густому лісі майже темно. Стежку втратив, проте знаю шо вона проходить по гребеню - рухаюся туди, знаходжу, але йти по ній боляче, і практично не можливо. Вирішую йти знову по лісі і переміщатися в бік більш відкритих ділянок, залишків полонини, там йдеться добре, хоча майже без стежки, рухався по тваринячих стежках. Сутеніє вже досить сильно, раптом усвідомлюю що знаходжусь на міні галявинці оточеній зі всіх сторін щільною стіною ялівця, пробую прорватися, педалі чіпляються за гілки, велосипед застряє, декілька разів падаю, паніка.... 

Вдих, видих, вдих, видих - спокій! Знаходжу слабке місце в ялівцевій оборонній стіні, і роблю прорив. Я знову на галявині - це добре! темно, дивлюся в жпс, я на запланованій точці ночівлі... Яка ночівля?? тут чорт ногу вломить, звалюємо звідси, треба спуститися якомога нижче, тим більше шо до води звідси далеко! ок ок, не кричи, йдемо! тим більше шо зараз має початися старий ліс, там точно має бути легше, і дорога мала би бути, на карті ж он намальована. На карті ? ага, судячи з карти ти вже би мав сидіти біля вогника і слухати як булькає рис з грибочками! Інформація на карті застаріла! немає тут дороги, ти шо ше не зрозумів!!?? тиша.. 

І так, дорога десь з боку, якшо навпростець - треба лізти через щільний ялівець і смерічки, даю просто вниз до старого лісу. Привіт Ліс! він не відповідає, якось зловісно дивиться темрявою і дихає туманом.. Включаю ліхтар - під ногами бурелом і ожина, але терпимо, велосипед вправно перекочується по колодах, іноді його ловить за педалі сонна ожина. перелажу чергову колоду а попереду молоко, ліхтар лупить в простір але нічого не видно, розумію що це якась просіка, виключаю світло, очі звикають до темряви - так і є - я на дорозі! звіряюся з жпс, не моя дорога, але видно шо йде в моєму напрямку, головне шоб не було завалів. 

19:30, я давно не був на зв'язку, розумію шо Улянине вухо вже змучилося слухати на даний момент абонент не може... , відключаю літачок, мережі немає... трясця.. Йду далі, шось завібрувало, прийшла смс - вам дзвонили - появилася мережа, набираю, з енної спроби з перебоями чую Уляну. Кажу в мене все добре, трошки забурився в єбіня, але нестрашно. Шукаю місце для стоянки, коли знайду - подзвоню якшо буде зв'язок, в мене все ок! 

Дорога зливається з моєю - це добре, їхати не можна, проте йдеться досить добре, часом треба перетягувати велосипед, часом сповзати по товстих горизонтальних смереках, напрягає ліхтар - постійно сповзає на очі.. 

Дорога стрімко повернула вниз, грунту не видно, смерека, під нею ще одна, і там ще одна здається, ок, перетягнув байк, застрибнув на іншу.. так треба обходити, тут не пройду, беру вліво і валю напряму по крутяку, ловлю себе на тому шо йду по багатоповерховому бурелому встеленому килимом з ожини, гомілки офігівають! бачу край цього пекла, головне десь не зануритись в глибини буреломних поверхів, велосипеду буде страшно самому в лісі вночі.. вириваюся з ожинно-буреломного пекла, стаю на твердь земну посеред пралісу - кайф! втома навалилася раптово, розумію шо треба зупинятися бо це точно ще не кінець. попереду декілька повалених смерек, шукаю обхід, якось не получається.. Залишаю байк, іду в розвідку. Знайшов обхід, виходжу на стежку! ще декілька метрів і бачу чудову рівну ділянку для намету - тут буде моя фортеця! йду по велосипед, ще раз набираю Уляну, кажу шо на сьогодні пригод досить, стаю на ночівлю, ноги руки цілі, адреналін розганяє кров - все прекрасно! Повертаюся до свого форту, дивлюся в жпс - поруч намальоване джерело, якось не дуже віриться шо воно реальне, бо декілька годин тому я повірив карті, шо дорога сюди нормальна.. але йду перевіряти, бачу якесь непримітне відгалуження від непримітної стежки, йду туди, невеличкий бурелом, а за ним спуск і ... о диво! є вода! супер! набираю, повертаюся у форт, будую хату, палю ватру, насолоджуюся тишею і намагаюся переварити останні три години... та й загалом весь день - він був неймовірний! 

А ліс тоді був, як в казці - на величезних столітніх смереках порослих мохом, світло витанцьовувало полум'яний аркан, змушуючи навколишній туман плакати, що разом з потріскуванням ненадто сухих дров задавало ритм вогняному танцю!

 тиша 

 Близько третьої ночі, лисичка робила обхід території, видаючи досить моторошні звуки, але я знав шо в гості ніхто не прийде, бо вже пізно, а лісові мешканці дуже чемні створіння. 

 Добраніч! 

 Пи.Си

 

53. Звідти я прийшов

54. А це мій форт

Далі буде!

***

День три

55. Ранок.

Відкрив очі, в наметі вже сіро, мені тепло і тихо. Жодного звуку. ще на хвилину провалюся в небуття сну. Приємний голос пташки повертає мене до реальності. В наметі ще сіро. Включаю ліхтар, виповзаю як гусиниця з спальника - прохолодно, намет вологий, не просох з минулої ночівлі плюс нова порція додалася за ніч. Кінцівки машинально міняють на тілі гардероб. Мозковий центр в той час обробляє подальший маршрут і план на день. Вердикт наступний: спускаюся вниз (ха ха ха - спершу дорогу знайди!), набираю висоту на протилежний масив і ним рухаюся до села Фошки (судячи з карти - дорога там є, але сюди теж була намальована дорога... а супутникові знімки бачив? - там суцільні старі рубки... альтернатива є, так шо все, спокійно!), далі горами до Селятина, Плоска, хр. Випчина. ой, як ці вологі шорти зараз одягати? - бррр, а футболку... ну от, не все так погано, головне декілька секунд потерпіти - так завжди (:

Вихід у відкритий космос - аж рота відкрив, ні, не тому шо вакуум, навпаки - всі стрілки всіх рецепторів зашкалювали від свіжості і прохолоди, нічний туман майже розтанув, залишаючи за собою вгорі сіру безодню яка градієнтом переливалася в голубу - сьогодні буде сонце!!

Думка про хорошу погоду мене підбадьорила і ранкові ритуали почали робитися на швидкості 2х. На сніданок кус-кус з грибами і сиром, чай і шоколадка - ммм. День сьогодні буде довгим!

56. 8:50 почав спуск, карта каже шо мені 4 км до дороги в долині річки Зварашик. Стежка така сяка, буреломів немає, проте є мінізавали, спробував їхати - їдеться, навіть прикольно, фрірайдую по трохи. Але чим нижче тим частіше мушу спішуватися. Завали стають потужніші, подекуди навіть бурелом, але не критично. Весь час рухаюся вздовж "дороги з карти".. альтернативи наразі не бачу. Впираюся з черговий завал і розумію що мені з цією дорогою не подорозі. Іду шукати "кращу" дорогу (то тобі шо гриби?! шоб отак дорогу шукати.)

57. Виходжу на окраїну лісу, а передімною відкривається панорама вирубки! Загалом це сумно, але в той момент я навіть трохи зрадів, бо якшо є вирубка - має бути і дорога, значить я сьогодні таки спущуся кудись

58. Дорога таки знайшлася! на фото це вже дорога люкс класу. Глянув в карту - такої дороги немає, але то і не дивно ((: по прямій до долини річки 1,5 км - супер! 15-20 хв і я внизу! (я ж почув як все лісове братство засміялося... )

Перший кілометр це був слід від трелювальника, який часто топився в болоті, і шоб його обійти треба було знову стрибати в зелене море ожини і поверхових горизонтальних смерек, іноді доводилося уявляти себе пір'їнкою і перелітати густу всепоглинаючу субстанцію, самонавіювання працювало добре, тому болото не затікало в кросівки - успіх.

59. Лісничівка в гирлі Малого Заварашика

15 хвилин розтягнулися на годину, досить непоганий результат, як на мене. Спустився я на шикарну дорогу, якою мав проїхати трохи менше двох кілометрів і повернути в долину Малого Зварашика щоб піднятися на масив Плеша.

60. Якісь отакі дивні конструкції біля лісничівки, підозрюю що це опори для вуликів, оскільки поруч на дереві висів реманент пасічника, але шо то за опора в центрі - я так і не зрозумів.. якшо знаєте що то - пишіть в коментарях!

Поки їхав тих 1,5 км по шикарній дорозі дві фракції в голові влаштували криваву битву! - одна волала - ніяких поворотів, давай на Долішній Шепіт і норм дорогою в Селятин, тобі мало гівна вчорашнього і сьогоднішнього???!! інша авторитетно заявляла - у нас маршрут, так шо зараз повертаємо на право і вйо в гори!

І ось він - поворот.. дорога виглядає ніби ок, навігатор каже шо основний підйом почнеться через 3 км, а наразі треба рухатися долиною потоку. Ок. Стою вагаюся.. Іду на компроміс - пробую їхати, як тільки з"являються ознаки дупи - відразу назад! домовились.

перший кілометр - політ нормальний, їдеться. 1,5 км - схоже доведеться повертатися, а нє, чекай - ось ніби далі норм - їду. 1,8км - еее, не туди повернув, але я ніби не бачив іншої дороги, ця була найкраща.. кам"яниста, досить сильно заросла травою.. все, досить - вертаюся! але ше гляну на ту шо пропустив, а раптом..

Дивлюся - ніі, я не хочу вчорашньої фізкультури! вниз!

Трохи розчарований, але більше радий - лечу вниз, разок ловлю розгерметизацію кабіни, обійшлося навіть без подряпин - все гуд. На все про все - мінус година. І жодних шкодувань - спробував - дороги немає. Це саме мені повторили чоловік з жінкою, яких зустрів внизу, а ше вони порадили не їхати у Фошки, бо то зайвий гак, краще відразу на Селятин а звідти на с. Плоска, де починається підйом на Випчину

61. В 11 годині заїхав в Долішній Шепіт, зробив привал, заліз в мережу, написав всім шо чуюся живим, і шо фізкультуру на сьогодні виключив з розкладу (хоча, хто його знає, шо там мене чекає, але так їм спокійніше). Передихнув і вйо крутити педалі. Попереду 40 км гірської гравійної дороги, перші 10 км це підйом на перевал Шурдин між Вижницьким і Путильським районами. Дорога дуже мила і не складна, багато серпантинів, помірний ухил - їдеться комфортно.

62. За годину я добрався до перевалу, звідки починався спуск на 20 кілометрів!

63. Ця красива пані позує на фоні долини, в якій знаходиться село Фошки. Тепер я зрозумів чого дядько мені радив туди не їхати - багато висоти треба скидати, а потім набирати

64. До речі, на горизонті видніється Чорногора - хребет і сама гора, тобто Попіван

65. За тим парканом вже Євросоюз, але це не точно (:

66. В'їзд в село-герой Селятин прикриває ось така потужна оборонна споруда, але це не точно.

67. В Селятині зайшов в невеличкий магазин самообслуговування - очі розбігаються, не знаю за шо хапатися. Заспокоївся, згадав шо багато набирати мені не треба, відкинув дивні і напівдивні гастропобажання, і купив найнеобхідніше - желейних ведмедиків, шоколадних батончиків і чаю, а на парекус бесквітний рулет і пепсі - шикарний обід получився, і закупи вцілому!

68. Пообідав, тай рушив до села Плоска, де починається підйом на ще один невідомий для мене масив - Випчина. Відстань між Селятином і Плоскою 10 км - більша частина шляху нескладний підйом, але їхалося трохи важко. 15:00 я прибув на початок підйому - попереду хребет, на який я вже три роки цілюся - переповнюють хвилювання!

69. З самого початку підйому я зрозумів, шо це любов! їдеться легко, дорога дуже приємна і мальовнича, часом спішуюся на сильних крутяках, але то не проблема.

70. За півтори години набрав основну висоту, близько 500м від початку підйому, або 1200м відносної. І такі прекрасні краєвиди супроводжували мене вже аж до місця ночівлі

71. Післяобіднє, чи то ближньовечірнє осіннє сонце заливало золотим теплом все довкола, пахне травою, гогодзами, грибами і свіжим вітром, є тільки ти і гори, а ну і ше велосипед - відчуття свободи всепоглинаюче, відчуття блаженства - всеохоплююче!

72. Останні декілька кілометрів до запланованої стоянки їхав в режимі словмо, шоб заряд горами проходив на низьких струмах - повільно і надійно, всмоктував в себе кожен промінь сонця і порив вітру, кожен запах і шелест, розгорнувши по максимуму свої зарядні панелі...

73. Стоянку запланував перед найвищою вершиною хребта - г. Випчина (1357м). На карті позначене джерело справа, воно таки є, тільки трохи нижче ніж позначка, майте на увазі.

74. Весь час на підйомі заглядав у ліс за грибами - грибів не було. Вже на стоянці пішов по дрова і знайшов гриб, якого вистачить і на вечерю і на сніданок! Вкотре переконався шо баланс у Весвіті існує - вчора були непрості і ненадто комфорні умови, сьогодні - природа турбується про мене поповній!

75. Сонце лягало спати, тож відклав всі справи і провів його до колиски - завтра зустрінемося!

76. Велосипеда теж вклав спати.

77. А сам вмостився біля теплого вогника і смачно наминав макарони з грибами, приправляючи їх смачними спогадами з попередніх днів.

Це була остання ночівля в горах, усвідомлення цього трохи засмучувало, оскільки не хотілося покидати цей світ контрасту і гармонії, краси і різноманіття, свіжості і чистоти, але будь яке закінчення - це початок чомусь новому, тим більше завтра кардинально мала мінятися погода в гіршу сторону, але то буде завтра..

Добраніч!

Далі буде

***

День чотири

78. Спалося прекрасно. Сьогодні останній день подорожі. Після майже остаточного корегування планів і перевірки прогнозу погоди - їхати залишилося небагато, тому дозволив поспати собі довше. Виліз з намету близько 7, за бортом білі хвилі Карпатського моря безшумно наступають на смерекові береги.

79. Довкола все дуже швидко змінювалося. За лічені хвилини ті білі хвилі омивали вже мене своєю вологою.

Сніданок, збори і знову в дорогу. На сьогодні план наступний - хр. Максимець, спуск через присілок Плай в долину Білого Черемоша, с. Яблуниця, Довгопілля, Устеріки, Криворівня, Верховина. Гір сьогодні мало, більшість шляху дорогами - гравійкою до Устерік, а далі ідеальний асфальт, загалом майже 60 км

80. Погода міняється, за прогнозом з обіду дощ. Примарна ідея їхати через Скупову остаточно анігілюється, тепер лише шлях вниз, додому 🙂 8:20 - виїхав

81. Після хребта Випчина був довгий переїзд лісовою дорогою, яка вразила своєю нерозбитістю, їхалося по ній приємно і без особливих зусиль. Лишень останній кілометр перед хребтом Максимець був трохи заболочений і розбитий, але їхалося.

82.

83. За годину докотився до Максимця, а там простори!😮 Шкода шо навколишні гори, Гринява, Чорногора, Румунські гори, вже затягнуті хмарами. Проте краєвиди всерівно неймовірні.

84. Подув вітер і хмари над Гринявою трохи розійшлися. Часу в мене багато, то ж можна і дивитися довше.

85. Проїжджав повз найвищу вершину хребта, але бажання вибратися на в Неї не було. Проте на сусідню, трохи нижчу вершину, таки заїхав, ото тепер можете клікнути сюди і покрутити на 360 фотку, глянути як там 😉

86. Почав скидати висоту. Дорога проходить повз хатину - треба ж глянути шо там і як там.

87. Глянув і офігів! - апартаменти підвищеного комфорту з зручностями!

88. Навіть креденс є 🙂

89. І люкс номер на двох 😮 а ще мене вразила наявність фіранок на вікнах.

90. Чудова хата, добре що газди не закрили її на сім замків - кому треба буде прихисток, матиме чудові умови тут. Не забувайте сміття з собою забрати, і не нищити чужого.

91. Прощаюся ще з одним прекрасним місцем. Настрій синхронізується з погодою...

92. Роздивлявся красоти, аж раптом дивлюся - людина йде. За 4 дні в горах я практично не бачив людей, тому трохи незвично. То виявися лісник, чи як він сказав - старший майстер. Попросив його мене сфоткати. Єдина фотографія мене з ровером з цієї подорожі 😂 Розказав мені майстер про справи поточні в лісництві, показав зовсім поруч дуже добротну хатку лісника з зручностями, казав шо вони такі хатки будують з думкою про людей, які потрапили в негоду і потребують прихистку. Лісничівка закрита, але є номер тел. подзвонивши на який, можна дізнатися де захований ключ і нічого не ламаючи потрапити в хатку.

93. А дощ все ближче і ближче. Починаю фінальний спуск

94. Невеличка, глуха долина на схилах якої є декілька дворів. Нормальної дороги до хатів я не бачив. Мабуть в магазин тамтешні мешканці рідко ходять.

95. Початок спуску був чудовим, але з кожною сотнею метрів "дорога" перетворювалася спершу на вузьку дорогу, потім стежку, а потім шось отаке - русло тимчасово водотоку.. може колись це і була дорога. Трохи пофрірайдивши, виїхав до перших хатів з думкою - зараз буде норм дорога... Але мої думки залишилися фантазіями - нормальної дороги не було аж до моста через річку - було неймовірне місиво болота, каміння, відходів деревини і коров'ячого гівна... Проїжджав повз хату біля "дороги", там жінка кишку потрошить. Запитав як виїхати на центральну дорогу. Жінка - се і є гийби центральна до моста, за мостом май центральніша. Я офігів, але жінка мабуть ще більше - якийсь чувак на ровері з'явився нізвідки.. Гори мене не хотіли відпускати 🙂

96. Нарешті міст. Велосипед мене не підвів - жодної поломки чи навіть незначної проблеми - це прекрасно! Єдиний сервіс, який доводилося робити досить часто (іноді по 3-4 рази на день) змащувати ланцюг - безжальне болото поглинало благодатну змазку нереальними дозами! Але я був до цього готовий 🤗

97. Докотився в с. Яблуниця. Прогноз погоди почав справджуватися - з неба закапало. Ще раз подумав про те що прийняв правильне рішення не їхати на Скупову. Пізніше ця думка до мене ще декілька разів поверталася, коли почався справжній дощ а температура опустилася до 8 градусів (на хребті до обіду було 14), а до Верховини залишалося 20 км .. Сполоснув велосипед, змастив і помчав геть від дощу. На деякий час вдалося втекти, але у В. Ясенові він мене догнав і щільно накрив. Останні км до Верховини були справжньою медитацією - відсутність думок, монотонне вкручування під холодним дощем телепортнули мене до фінішу майже миттєво, хоча може і не миттєво, бо все промокло настільки, шо з мене просто текла вода 😂 Підйом перед центром Верховини змусив тіло попрацювати інтенсивніше, запустивши процес обігріву всередині. Прокинувся і мозок, усвідомивши, що він і його біоскафандр добралися до фінішу! Холодний дощ притупив сентименти, тому усвідомлення того, що подорож завершилася прийшло значно пізніше, десь вже за пару км перед Фраником - це було важко, але капєц прекрасно! Нехай ваші мандри будуть неймовірними! Буде відео 🤗 Трек і статистика з подорожі